Тренінг для дітей Запоріжжя, проведений учасницею нашого проекту

Життя дітей у прифронтовому місті Запоріжжя є надзвичайно складним та небезпечним. Cправжнім випробуванням стають загрози обстрілів, руйнування інфраструктури, відсутність нормальних умов для навчання та забав. Звісно все це  відображається на психологічному, фізичному стані  та є справжнім соціальним викликом для дітей. Їх життя змінюється кардинально, і вони потребують особливої підтримки та допомоги. 

Тож, головною метою проведення тренінгових занять із дітьми дошкільного віку було забезпечення їх емоційною підтримкою, зниження рівня стресу, викликаного умовами війни та навчання їх ефективним методам саморегуляції і самодопомоги.

Діти, які завітали до мене на заняття, мали кожен свою історію, що стала відбитком на їхньому житті. Хтось втратив свою домівку,  в якій було затишно, тепло, безпечно та радісно поряд зі своїми улюбленими іграшками; домівку де відбувались святкові вечері в родинному колі та задмухувалися свічки на торті і загадувались омріяні бажання. Хтось із діток втратив рідну людину, захисника...сильного та мужнього тата, без якого життя вже ніколи не буде таким як раніше. Хтось був вимушений покинути рідну домівку, яку захопили загарбники. 

Тож у кожного своя болюча історія, об'єднана втратою такого звичного, стабільного та спокійного життя.

В перший день зустрічі я спостерігала, як діти сором'язливо та несміливо віталися один з одним, а хтось опускав голову, напружувався та мовчав, хтось був спостерігачем і більш тривалий час придивлявся до інших, щоб зрозуміти, чи безпечно в нашому колі спілкування та ігор, хтось проявив одразу більшу активність, щоб заручитися увагою до себе. І всі вони так по різному адаптувалися та проявляли себе. Тож знадобився час на встановлення контакту, створення такої хиткої, але важливої для нашої співпраці - довіри. Саме цьому був присвячений перший день нашої зустрічі.

Друга зустріч майже із самого початку вже мала зовсім інше емоційне забарвлення. Діткам потрібно було набагато менше часу, щоб призвичаїтись до простору, в якому вони знаходились,  та один до одного. Вони з великим нетерпінням чекали наших цікавих спільних ігор.

Я мала щасливу змогу спостерігати за розкриттям кожної дитини. Вже в колі привітань на початку зустрічі, діти сміливіше говорили про свій настрій з яким прийшли та навіть ділилися враженнями, які отримали протягом дня. Під час гри з парашутом, кожен наввипередки хотів опинитися в центрі парашуту, в який ми обережно загортали кожного.  Це мені дало зрозуміти, який рівень довіри діти почали проявляти один до одного. Адже вони змогли відчути, що їм безпечно, що тут немає місця образам, висміюванню, а є підтримка, заохочення до різних емоційних проявів і прийняття тебе таким який ти є.

Ми з дітками багато сміялися та жартували, грали в веселу гру "Мокрий пес", яка показала їм як можна справлятися з емоційною напругою та скидати її із себе, коли трапилось щось неприємне.

Спостереження за дітьми дало мені змогу усвідомити, як же їм бракує такого живого спілкування, взаємодії один з одним, я побачила, як їм не легко встановлювати соціальні контакти, як їм це боязко та тривожно, а саме тому і так необхідно. Війна принесла багато змін в їхнє життя, але нам дорослим під силу надати їм необхідну допомогу, підтримку, прийняття та розуміння, щоб вони відчули, що не дивлячись ні на що, наше життя триває і ми є поруч,  готові зробити все можливе та необхідне для створення максимально можливих сприятливих психологічних умов для їхнього розвитку та зростання.

Ірина Вознесенська, дитячий психолог, м. Запоріжжя

Учасниця проєкту «Перша психологічна допомога для дошкільнят»

‍